Підкорення Нанга-Парбат: місія пам'яті та нові вершини Антоніни Самойлової

Для Антоніни Самойлової, яка вже тричі сходила на Еверест, Нанга-Парбат стала особливим випробуванням. Гора заввишки 8125 метрів відома не лише технічною складністю, а й трагічною історією: у 2013 році тут розстріляли базовий табір, загинули десять альпіністів, зокрема троє українців з Харкова. Самойлова вирушила в експедицію невдовзі після важкого отруєння, а на фінальному етапі підйому закінчилися страхувальні мотузки — довелося долати вертикальну стіну з лише льодорубом.

На вершині, на висоті понад 8000 метрів, вона зняла рюкзак і без кисню розгорнула триметрову накидку-меморіал «Крила пам'яті» з портретами 60 українських альпіністів, які загинули на фронті. Для Самойлової це був символічний жест: Нанга-Парбат могла б стати мрією для багатьох із них, але війна забрала цю можливість. Вона наголошує, що такі акції важливі для родин загиблих — пам'ять про людину живе, поки про неї пам'ятають.

Самойлова прийшла в альпінізм уже дорослою: першу гору, Кіліманджаро, підкорила у 30 років у 2018-му. Вона визнає, що висотний альпінізм — дорогий вид спорту, але з досвідом вдається залучати спонсорів. Підготовка до восьмитисячників триває постійно: біг, інтервальні тренування, робота в залі, а також перевірка спорядження та логістики. Найважливішою складовою вона вважає внутрішню силу — без неї навіть фізично підготовлена людина може здатися.

Вона зазначає, що жінки в альпінізмі стикаються з додатковими побутовими труднощами, але часто мають кращу психологічну витривалість. За її словами, українських жінок, які підкорили восьмитисячники, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Після Нанга-Парбат її головна мета — піднятися на всі 14 восьмитисячників світу та виконати програму «Корона Землі». «Еверест — точно не кінцева точка в альпінізмі. Для багатьох висотників це тільки початок», — підсумовує вона.