46 важкопоранених «азовців»: чому їх не повертають із полону РФ

У ніч на 29 липня 2022 року в Оленівці на Донеччині стався теракт, який забрав життя щонайменше 50 українських військовополонених. Вибухи пролунали в так званому «бараці 200», де на той момент перебували 193 особи. 41 загинув одразу, ще щонайменше дев’ять — через відсутність медичної допомоги. Адміністрація колонії не викликала швидку, а начальник закладу, за словами очевидців, просто пив каву біля воріт.

Росія оприлюднила список із 71 пораненого. Двоє померли дорогою до лікарні. Додому вдалося повернути лише 23 осіб. Решта 46 «азовців» досі в полоні, причому за останній рік не відбулося жодного обміну, який би стосувався цього списку. Родини наголошують: ці люди не є свідками теракту, а жертвами, які через отримані травми не пам’ятають подій тієї ночі.

Дружини та матері полонених об’єдналися у «Спільноту Оленівки» та домагаються створення окремої переговорної групи для повернення саме цих бійців. Вони зверталися до керівника ГУР Кирила Буданова, але отримали відмову. Парламентське звернення народного депутата Олександра Ковальова до Офісу Президента було перенаправлене до Координаційного штабу, що родини вважають формальною відпискою.

Окрема проблема — відсутність повного списку загиблих і поранених. За даними «Спільноти Оленівки», список тих, кого мали перевести в «барак 200», формувався напередодні теракту і зазнавав змін. Його укладав, за наявною інформацією, «зрадник з «Азову» з позивним Єрмолай. Родичі просять цю людину допомогти відтворити повний перелік.

Ситуацію ускладнює й те, що росіяни масово засуджують «азовців» до тривалих термінів — 27 років і довічного ув’язнення. За даними правозахисників, з «бараку 200» засуджено чи тривають суди щодо 38 осіб. Україна, натомість, не має достатньої кількості засуджених російських військовополонених для рівноцінного обміну.

Історія Анни Лобової, чоловік якої Олег вижив у теракті, — одна з п’яти, що увійшли до документального фільму «Оленівка. Листи». Жінка згадує, як виїжджала з окупації з маленькою донькою, вірячи, що Україна поверне пораненого чоловіка. За чотири роки Марія, яка не пам’ятає тата, навчилася читати й писати, але так і не отримала від нього жодного листа.

Світлана Солонська, дружина загиблого в Оленівці старшого лейтенанта Владислава Солонського, дізналася про смерть чоловіка випадково — після тесту ДНК, який здала їхня донька. Тіло військовослужбовця з 15 серпня 2022 року перебувало в Києві, але родині ніхто про це не повідомив.

Наталія Воронович, мати солдата Іллі Вороновича, засудженого до 27 років, розповідає, що всю інформацію про сина вони змушені добувати самотужки — через інших звільнених полонених або людей на тимчасово окупованих територіях. Листи приходять рідко, а на зустрічах із Координаційним штабом родичі чують лише про брак обмінного фонду.

«Вони п'ятий рік у полоні. Пишуть у листах: «Ви нас забули. А ми вже тут звикли. Чи ви кудись ходите, чи про нас нагадуєте?» — каже Наталія Воронович.