Доступ до держтаємниць: чи є загроза від посадовців із зв’язками в РФ

Нещодавні обшуки НАБУ в одного з керівників Генпрокуратури виявили великі суми готівки, пов’язані з кришуванням колл-центрів. Це викликало обурення в суспільстві, але водночас привернуло увагу до іншої, менш помітної проблеми: наявності в українських силових структурах людей із потенційним конфліктом інтересів через родинні чи бізнес-зв’язки з РФ.

За даними експертів та колишніх співробітників СБУ, окремі високопосадовці мають близьких родичів у Росії. Зокрема, у заступниці генпрокурора Марії Вдовиченко брат служить прокурором у військовій прокуратурі РФ. Колишній полковник СБУ Роман Червінський, який 27 років віддав службі, розповідає про випадки, коли посадовці опинялися під тиском через родинні обставини. Так, за його словами, Ярослав Мережко, який обіймав посаду заступника голови СБУ та очолював військову контррозвідку (підрозділ із близько 5 тисяч співробітників), у 2017 році, коли українські спецслужби проводили операції проти ватажків угруповань на Донбасі, заявляв про ультиматум від дружини — громадянки РФ. Вона нібито вимагала припинити цю діяльність, оскільки її батьки мають газовий бізнес в Уренгої, який міг постраждати.

Також згадується, що перший голова СБУ під час війни Іван Баканов, друг дитинства президента, мав дружину з російським громадянством. За свідченнями колишніх підлеглих, подружжя регулярно відвідувало церкву в Києво-Печерській лаврі, яка пов’язана з московським патріархатом.

Проблема полягає в тому, що такі зв’язки створюють потенційні важелі впливу на посадовців, що може загрожувати національній безпеці. Для порівняння, у США навіть для роботи в АНБ на непривілейованих посадах проводиться тривала перевірка, і наявність родичів у ворожих країнах, таких як Росія чи Китай, є підставою для відмови в допуску. І це попри те, що США не перебувають у стані війни з цими країнами.

Україна ж, яка веде повномасштабну війну з РФ, досі не має чітких протоколів, які б унеможливлювали обіймання керівних посад у правоохоронних органах та спецслужбах особами з бізнесом або близькими родичами в країні-агресорі. Це викликає питання щодо ефективності кадрових перевірок та захисту чутливої інформації.

Отже, проблема не лише в корупційних скандалах, а в системній прогалині, яка дозволяє людям із конфліктом інтересів отримувати доступ до державних таємниць. Перегляд кадрової політики в секторі безпеки міг би стати кроком до зміцнення обороноздатності країни та довіри суспільства до владних інституцій.