Вінницька трагедія: як радянська пропаганда переписувала історію

Під час Другої світової війни, 12 серпня 1943 року, радянська преса опублікувала матеріал із промовистою назвою «Чергова провокація фашистських людожерів». Це була реакція Москви на виявлення масових поховань у Вінниці, де в 1937–1938 роках співробітники НКВС розстріляли тисячі людей. У статті стверджувалося, що знайдені тіла — справа рук нацистів, а розкопки — лише інсценування.

Розкопки на території нинішнього Центрального парку імені Леонтовича тривали з 24 травня по 3 жовтня 1943 року. За цей час ексгумували 9439 тіл. Місцеві жителі впізнавали загиблих за одягом, особистими речами та документами. До Вінниці приїжджали міжнародні комісії з 14 країн, зокрема з Бельгії, Італії, Франції та Швеції, які зафіксували сліди злочину. Згідно зі звітами, у більшості жертв руки були зв'язані за спиною, а вогнепальні поранення — у потилицю.

Попри очевидні докази, радянська пропаганда наполягала на версії про німецьку відповідальність. У публікації «Правди» навіть цитували берлінське радіо, яке нібито повідомляло про «випадкові знахідки» могил. Насправді ж, як з'ясувалося пізніше, розстріли організовував начальник Вінницького НКВС Іван Корабльов, уродженець Саратова. Його ім'я навіть після здобуття Україною незалежності намагалися не згадувати в обласному управлінні СБУ, хоча архівні документи підтверджують його роль.

Після звільнення Вінниці радянською армією свідків, які впізнавали своїх рідних, почали переслідувати — частину з них розстріляли за вказівкою комісара Раппорта. Інформація про трагедію довгі роки залишалася закритою, а доступ до архівів відкрили лише у 2015 році. Сьогодні ця подія відома як Вінницька трагедія, і її документи зберігаються в архівах, нагадуючи про злочини тоталітарного режиму.