Цивільні після полону: чому система підтримки досі не запрацювала

Історія Ганни Шатрюк, яка провела близько року в полоні через проукраїнську позицію, ілюструє системну проблему. Жінка повернулася на підконтрольну територію у 2023 році, однак держава визнала факт її полону лише через півтора року. За цей час родина тричі подавала документи до відповідної комісії, а про позитивне рішення Ганна дізналася випадково — з електронного листа, без жодного дзвінка чи пояснення.

За даними Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків Офісу Генерального прокурора, станом на серпень 2026 року на супроводі перебували 438 цивільних, які пережили незаконне позбавлення волі. Більшість із них повернулися самостійно. Опитування в межах дослідження Civis Fortis показало: близько третини учасників не змогли домогтися встановлення факту позбавлення свободи. Проблема ускладнюється тим, що процедура доказування часто повністю покладена на заявника, хоча міжнародна практика радить враховувати свідчення інших людей, матеріали кримінальних проваджень і дані правозахисників.

Окремий виклик — відсутність «єдиного вікна» та закріпленого соціального менеджера. Людина після повернення мусить самостійно орієнтуватися між установами, а якість підтримки залежить від місця реєстрації. Показовий приклад — Донеччина, де мешканці окупованих громад не мають власної адміністрації соцзахисту. Водночас у Києві Оболонський центр соціальних служб із 2024 року супроводжує звільнених цивільних, включно з довготривалим психологічним супроводом.

Медична складова також має прогалини. Для військових передбачено 21 день первинної реінтеграції, для цивільних такого терміну законодавство не визначає. За словами кейс-менеджера БФ «Фонд сім'ї Андреєвих» Данііла Булгакова, трапляються випадки, коли людина помирає через два місяці після повернення, бо її не обстежили належним чином — лише через відсутність скарг. Експерти наполягають: комплексне обстеження має пропонуватися за замовчуванням, а реабілітація — бути довгостроковою, а не обмежуватися першими тижнями.

За даними Уповноваженого з прав людини, станом на серпень 2026 року вдалося верифікувати понад 1900 цивільних, яких утримує Росія. Водночас правозахисники задокументували 4185 фактів незаконних затримань, щонайменше 2614 людей досі залишаються в неволі. Дослідники Civis Fortis попереджають: якщо РФ завтра поверне всіх цивільних, українська система підтримки не витримає колапсу.

Висновок очевидний: окремі елементи допомоги вже працюють, але вони не об'єднані в єдиний доступний маршрут. Без чіткої координації, автоматичного закріплення соціального менеджера та спрощення процедур тисячі людей ризикують залишитися сам на сам зі своїми травмами та бюрократією.