Торгівля людьми в Україні: нові схеми вербування через соцмережі та полон

За даними експертів, війна суттєво розширила інструментарій зловмисників. Якщо раніше жертвами найчастіше ставали соціально незахищені верстви, то нині у групі ризику — практично кожен. Торгівці людьми активно використовують вразливість людей, які втратили житло, роботу або опинилися в полоні.

Світлана Колодчин, керівниця проєктів із протидії торгівлі людьми благодійного фонду «Карітас Одеса», зазначає, що найпоширенішим міфом є уявлення про жертву як про неосвічену чи соціально вразливу людину. «Насправді потрапити в ситуацію торгівлі людьми може будь-хто: людина з вищою освітою, із життєвим досвідом», — наголошує вона.

Одним із головних трендів війни стала змішана експлуатація: військовополонених і цивільних заручників можуть одночасно примушувати до безоплатної праці, використовувати у збройному конфлікті або піддавати сексуальному насильству. Статистика Національної соціальної сервісної служби свідчить про зростання кількості офіційних випадків: у 2025 році статус постраждалих отримали 485 осіб, а станом на кінець липня 2026 року — вже 524, з яких 47 — в Одеській області.

Окрему загрозу становить кібервербування. Через соціальні мережі, месенджери та онлайн-платформи людям пропонують швидкий заробіток за виконання простих завдань — від фотографування до збору інформації про військові об'єкти. Спочатку виконавець отримує невелику плату, а потім його шантажують і змушують працювати безкоштовно. Найуразливішою категорією в цій схемі є діти та підлітки.

Лише з початку 2026 року до «Карітас Одеса» звернулися понад 30 постраждалих з Одеси та області. Серед типових випадків — трудова експлуатація: чоловіка завербували на сільськогосподарські роботи з обіцянкою зарплати, але грошей він не отримав, жив у неналежних умовах і не мав змоги вільно залишити місце роботи. Врятуватися вдалося лише втечею.

Експерти радять ретельно перевіряти джерела інформації, не довіряти підозрілим пропозиціям роботи, не передавати оригінали документів стороннім і уважно читати договори. «Просити про допомогу — не соромно. Навпаки, це ознака відповідальності», — підсумовує Світлана Колодчин.