Польща 2025: комплекс жертви та загроза повторення помилок 1930-х

Українці, які десятиліттями дивилися на Польщу як на взірець успішних реформ і єдності, дедалі частіше відчувають розчарування. Замість суспільства, згуртованого навколо спільних цінностей, вони бачать країну, де глибока поляризація та культ власної жертви стають основою ідентичності.

Особливо тривожним є те, що польські ультраправі, які мають представництво в Сеймі, Європарламенті та місцевому самоврядуванні, активно використовують українофобію як політичний інструмент. У той час як в Україні ультраправі ідеї залишаються маргінальними, у Польщі вони стають мейнстримом: кожен п'ятий виборець голосує за сили, які можна кваліфікувати як неонацистські.

Парадокс ситуації полягає в тому, що Польща, яка сама постраждала від двох тоталітаризмів, замість опрацювання історичних травм сакралізує їх. Це породжує небезпечний комплекс жертви, що робить суспільство вразливим до маніпуляцій. Якщо в 1930-х роках німці шукали винуватців своїх бід серед євреїв, то сьогодні значна частина поляків спрямовує агресію на українців.

Наслідки цього процесу вже відчутні: українців у Польщі б'ють за акцент, нападають на дітей у громадському транспорті, а в медійному просторі шириться риторика про "хвилю ненависті до поляків" в Україні, яка насправді є лише проекцією власних страхів. Українське суспільство, навпаки, демонструє консолідацію та посттравматичне зростання, тоді як Польща рухається у зворотному напрямку — до дезінтеграції через поляризацію.

Польща потребує глибокого опрацювання власного комплексу жертви, адже в умовах сучасних викликів це робить державу вразливою. Ксенофобія, українофобія та антисемітизм несумісні з цінностями об'єднаної Європи, і сучасний польський тренд дискредитує Європейський Союз.