Вони боронили Україну: історії загиблих захисників із Харкова

29 серпня 2026, 17:41 ·1232 слівредакція

У День пам'яті захисників і захисниць України згадуємо тих, хто віддав життя за незалежність. Серед них — спортсмени, митці, волонтери та медики, які до 24 лютого 2022 року вели звичайне життя.

Кожен із них мав власну історію: хтось тренував підлітків, хтось грав у театрі, хтось лікував тварин, а хтось пік торти. Війна обірвала їхні плани та мрії, але спогади про них живуть у серцях близьких, колег і побратимів.

Олександр Клушин, знаний як «Тренер», був майстром єдиноборств і активним ультрас харківського «Металіста». Він добровільно пішов служити спецпризначенцем у МВС. 2 березня 2022 року, коли росіяни вдарили ракетою по будівлі Головного управління поліції Харківщини, Олександр виводив побратимів в укриття. Під час другого удару його завалило уламками. Лікарі боролися за життя 28-річного військового протягом доби, але врятувати не змогли.

Серафим Сабаранський із позивним «Ред» запам'ятався як людина, що завжди усміхалася, навіть у найтемніші дні. Він захоплювався іграми, музикою та облаштуванням власної оселі в Мерефі. Загинув 14 березня 2022 року під завалами бару «Хем» на вулиці Свободи. Його подруга згадує, як востаннє бачила його вранці 24 лютого, коли він поспішав додому по екіпірування.

Андрій Єдинак, який мав позивний «Діамантовий», служив у Нацгвардії з 2019 року. Воював на Куп'янському напрямку, спершу як вогнеметник, згодом — оператор FPV-дронів. 20 вересня 2025 року він дістав важкі поранення біля села Отрадне на Харківщині й помер у шпиталі 28 вересня. Йому було 24 роки. Андрій мріяв побувати на матчі мадридського «Реала» та відкрити власний барбершоп.

Ярослав Гаркавко, комік із «Ліги Сміху», у перші дні вторгнення написав у соцмережах: «Бронюйте готелі в Ялті на літо. Впораємося!». Він загинув 6 грудня 2022 року, не доживши двох тижнів до 27-річчя. Його друг Василь Байдак згадує, що Ярослав прикривав товаришів під час евакуації поранених.

Лана Чорногорська, журналістка та волонтерка, у 2024 році пішла доброволицею в Українську Добровольчу Армію, де стала операторкою БПЛА. Вона загинула 1 січня 2026 року від удару ворожого дрона. Марина Воронцова, яка займалася переселенцями та мала млинцеву в Харкові, у 2025 році приєдналася до підрозділу «Гострі Картузи» як бойова медикиня. Вона загинула 20 листопада 2025 року під Покровськом.

Антон Дербілов, скульптор і музикант гурту Alcohol Ukulele, з перших днів війни захищав Харківщину у складі 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії. Влад, ветеринар, який загинув 11 серпня 2025 року, допомагаючи побратимам ремонтувати укриття, залишився на позиції на день довше, ніж мав. Його колеги згадують: він ніколи не боявся відповідальності й завжди захищав тих, хто слабший.

Ці історії — лише частина великої втрати, яку несе Україна. Кожне ім'я — це людина з мріями, яких уже не збути. Але пам'ять про їхній подвиг і їхню людяність залишається з нами.