Чому заява журналістів свідчить про кризу довіри до президента

Заява, яку підписали представники восьми провідних українських видань, викликала неоднозначну реакцію в журналістському середовищі. Вперше подібний крок був зроблений без попереднього узгодження з колегами по Медіаруху — раніше такі ініціативи, як-от «Стоп цензурі!», готувалися колективно й мали ширшу підтримку. Натомість нинішнє звернення адресоване передусім громадянам, а не медіаспільноті, що може свідчити про намагання окремих редакцій протиставити себе іншим.

Водночас самі запитання, порушені журналістами, є гострими й політичними. Історичні паралелі очевидні: подібні звернення звучали до президентів і в мирний час — від Георгія Гонгадзе до Леоніда Кучми, від Сергія Лещенка до Віктора Ющенка, від Мустафи Найєма до Віктора Януковича. Однак нинішня ситуація ускладнюється воєнним станом, коли ціна публічної комунікації зростає, а жорстка критика може бути використана ворогом або недружніми партнерами для впливу на суспільну думку.

Ключова проблема, на думку спостерігачів, полягає не в самій критиці, а в комунікаційній політиці президента та його оточення. Відсутність пресконференцій протягом півтора року, ігнорування гострих запитань, вибіркові запрошення на закриті зустрічі — усе це провокує накопичення напруги. Окремо наголошується, що спроби влади дистанціюватися від корупційних скандалів у найближчому оточенні виглядають непереконливо, адже суспільство традиційно покладає персональну відповідальність на лідера.

У медійному середовищі триває дискусія про те, чи варто під час війни виносити гострі питання на публічний порядок денний. Одні вважають, що контроль за владою стає лише важливішим, інші закликають зважувати можливі наслідки. Показово, що навіть серед авторів звернення немає єдності щодо очікуваного результату — більшість не сподівається, що президент відповість на запитання, але вбачає в заяві фіксацію позиції.

Підсумовуючи, можна сказати: процес втрати довіри до президента вже запущений, і його рушіями стають не лише опоненти чи пропаганда, а й сама влада через власні комунікаційні прорахунки. Вихід для президента залишається один — провести відкриту пресконференцію, запросити авторів звернення та дати чесні відповіді. Уникнення діалогу лише поглиблює кризу, що в умовах війни робить Україну вразливішою.