Кіровоградщина попрощалася з чотирма захисниками

Усі четверо захисників мали різні шляхи до війська, але кожен віддав життя за країну. Двоє з них — Василь Плотніцький та Олег Власюк — тривалий час вважалися зниклими безвісти, і лише ДНК-експертиза підтвердила їхню загибель.

Геннадій Литвиченко, 1977 року народження, родом із Торецька Донецької області. Через повномасштабне вторгнення у 2024 році його родина переїхала спершу до Малої Виски, а згодом до Олександрії. Чоловіка мобілізували у липні 2025-го, а 20 серпня 2026 року він загинув у Чугуївському районі Харківщини. У нього залишилися дві доньки.

Василь Плотніцький народився у селі Недогарки, працював на залізниці та у фермерському господарстві. До війська долучився у 2023 році, служив стрільцем-помічником гранатометника. Загинув 5 березня 2024 року поблизу Кліщіївки на Донеччині, однак понад два роки про це не було відомо — лише експертиза ДНК підтвердила факт смерті. Поховали воїна у Приютівці.

Леонід Петрарь, 1998 року народження, з села Петрівське (нині Козацьке), загинув лише за два тижні після мобілізації. Його призвали 14 вересня 2022 року, а вже 28 вересня родина отримала звістку про зникнення бійця під час боїв у Первомайському на Донеччині. У серпні 2026-го ДНК-експертиза підтвердила загибель. У захисника залишилися батьки, цивільна дружина, син, брат та сестри.

Олег Власюк народився у Первомайську на Миколаївщині, проживав у селі Вітольдів Брід. До мобілізації у жовтні 2024-го працював слюсарем на Побузькому феронікелевому комбінаті. Воював у складі 33-ї окремої механізованої бригади на Торецькому напрямку. 9 травня 2025 року під час виконання завдання біля селища Дружба Бахмутського району зв'язок із ним обірвався. Поховали захисника на кладовищі села Довга Пристань на Миколаївщині.

Ці прощання — чергове нагадування про ціну, яку Україна платить за свободу. Кожна така втрата залишає глибокий слід у громадах, а родини загиблих отримують підтримку від місцевої влади та суспільства.