У Харкові з'явилася «Скринька надії» для листів полоненим: як це працює

У Харкові стартував експериментальний проєкт, аналогів якому в Україні поки немає. Ветерани організації «Пліч-о-пліч» на прохання родин полонених встановили біля будинку обласної ради на Сумській, 64 спеціальну скриньку. До неї можна опустити листа для військовослужбовця, який перебуває в російському полоні.

Листи, які збиратимуть у скриньку, матимуть різну долю. Якщо є підтвердження, що боєць точно перебуває в конкретній колонії, послання можуть передати через українського омбудсмена до російського уповноваженого з прав людини. Такі листи мають відповідати жорстким вимогам: білий конверт без жодних позначок, текст лише російською, і без інформації про війну чи обстріли. За словами директора ветеранського простору «Пліч-о-пліч» Ігоря Шишка, можна писати лише про побутове: що всі живі, діти підростають чи пішли до школи.

Сам Ігор Шишко, коли перебував у полоні, жодного листа від дружини не отримав, хоча вона писала постійно. За його словами, передача пошти повністю залежить від настроїв адміністрації колонії — системності в цьому питанні в росіян немає. Але коли листи все ж доходили, це мало велике значення для полонених: «Полоненим важливо знати, що про них не забули».

Окрема категорія листів — українською мовою та дитячі малюнки. Їх надсилати не будуть, а зберігатимуть у ветеранському просторі до повернення адресата з полону. Частину таких послань передадуть до Музею російсько-української війни. За перший місяць роботи до скриньки опустили близько 40 листів.

Паралельно в Харкові втілюють проєкт пам'яті про загиблих військових. Активісти ГО «Вшануй» розмістили в кількох закладах дзеркала з іменами полеглих захисників і написом «Вони теж поруч, але по-іншому». Першим погодилося кафе «ЛяТюШО», ще одне дзеркало стоїть у ветеранському просторі Angels Military Club. Дзеркала інтерактивні — кожен охочий може залишити пропозицію додати ім'я загиблого родича чи друга, а координаторка проєкту Дарина Васильчук періодично замовляє нові наліпки. Масово тиражувати ідею не планують, аби вона не втратила сенсу.

Ці ініціативи — спосіб нагадати суспільству про тих, хто досі в російських колоніях, і про тих, хто вже не повернеться. Для родин полонених можливість передати звістку — хоч і обмежена жорсткими правилами, але реальний канал зв'язку. Для рідних загиблих — можливість зберегти їх у щоденному просторі міста.