Евакуація з Донеччини: як люди виїжджають та що чекає на новому місці

Щодня з прифронтових територій виїжджають від 15 до 40 осіб. Волонтери благодійного фонду «Янголи Спасіння» вивозять людей не з-під самих обстрілів, а з відносно безпечних зон. Однак і ця робота стає дедалі ризикованішою: якщо торік Краматорськ і Слов'янськ вважалися безпечними, то тепер навіть там не можна почуватися спокійно.

Організація змінила тактику: автобуси більше не заїжджають у ці міста. Людей підвозять легковими авто або невеликими бусами до точки за межами міста, звідки вони їдуть далі. Це дозволяє швидше маневрувати та не привертати зайвої уваги.

Процес евакуації починається з дзвінка до call-центру Донецької ОДА. Оператору повідомляють ПІБ, вік та адресу, після чого з заявником зв'язуються і призначають день виїзду. З собою можна взяти лише те, що людина здатна нести самостійно — зазвичай дві-три сумки. Далі людей доправляють до транзитного центру, найчастіше в Лозову на Харківщині, де реєструють на одноразову виплату 12 300 грн на людину (раніше сума була 10 800 грн). Виплата може надійти протягом тижня або ж за кілька місяців — залежно від наявності коштів у благодійних організацій.

У транзитному центрі допомагають із пошуком житла — зазвичай це кімната в гуртожитку в будь-якому регіоні України. Обрати та забронювати помешкання можна самостійно на платформі «Поруч». Переїзд до нового місця проживання також безкоштовний — евакуаційним поїздом або автобусом.

Однак облаштування на новому місці часто супроводжується труднощами. 54-річна Анжеліка Черненко, яка втратила квартиру в Катеринівці через вибух, разом із чоловіком переїхала до Бучача на Тернопільщині. Спочатку допомога була хорошою, але згодом жінка зіткнулася з проблемою: виплати ВПО для працездатних осіб призначають лише за умови офіційного працевлаштування. «Поки працювала три місяці — платили. Перестала працювати — виплати скасували. Зараз ось влаштувалася працювати санітаркою, замінюю людину у відпустці», — розповіла вона.

Схожі виклики стоять перед 52-річною Оленою Лобовою, колишньою медсестрою з того ж села. Після руйнування будинку вона виїхала з батьками до Дніпра, орендувавши квартиру за 10 тис. грн. Після оплати житла та комунальних послуг на їжу залишалося близько 2 тис. грн на місяць. Понад рік жінка не могла знайти роботу: обійшла 40 потенційних роботодавців, але скрізь отримувала відмову через вік. «Брати на роботу не хотіли, говорили, що не підходжу за віком. Все, чого я побоювалася до переїзду, в результаті так і сталося», — зізнається Олена.

Евакуація рятує життя, але для багатьох літніх людей вона означає початок існування з нуля — зі скромною державною підтримкою, бюрократичними затримками та складнощами з працевлаштуванням. Саме ці фактори часто стають причиною того, що люди залишаються в небезпечних зонах до останнього.