Півмільйона за правду: як експрокурор судиться з журналісткою

Позов експрокурора Дмитра Борзих до Інни Ведернікової та «Дзеркала тижня» виглядає не як звичайний спір про захист честі, а як спроба використати судову систему для покарання журналістів за незручне розслідування. Борзих, який раніше обіймав посаду заступника головного військового прокурора, вимагає визнати недостовірною інформацію з матеріалу «Справа адвокатів-хакерів. Як НАБУ виявило паразитів» та стягнути з відповідачів майже 500 тисяч гривень, з яких 300 тисяч — витрати на правову допомогу.

Слідство у цій справі стверджує, що адвокати отримали несанкціонований доступ до матеріалів щонайменше ста кримінальних проваджень, серед яких близько тридцяти справ НАБУ про топкорупцію. Важливо, що вина Борзих ще не доведена, але його процесуальний статус у цій справі — це факт, який журналістка мала право відобразити у своїй публікації.

Адвокат медіа Євген Воробйов вважає, що позов має ознаки SLAPP — стратегічного судового переслідування, спрямованого на тиск на журналістів. Для такого позову не обов'язково виграти: достатньо самого процесу, який триває місяцями, вимагає адвокатських витрат і створює ризик величезного фінансового рахунку. Це сигнал не лише Ведерніковій, а всій медійній спільноті: якщо ви пишете про впливових фігурантів, готуйтеся до тривалих судових баталій.

Сам процес викликає додаткові питання. Спочатку справу автоматично розподілили судді Тетяні Ільєвій, але вже наступного дня її повернули за заявою позивача. Потім позов потрапив до судді Євгена Хайнацького, який заявив самовідвід через особисте знайомство з Борзих. Після повторного розподілу справа знову дісталася Ільєвій, яка також узяла самовідвід. Зрештою справу отримав суддя Олексій Соколов.

На засіданні 10 серпня виявилося, що адвоката Ведернікової не долучили до справи в системі «Електронний суд», через що він не мав доступу до матеріалів. Поданий ним відзив, який, за інформацією канцелярії, ще 14 липня передали судді, у матеріалах не знайшовся. Повноцінне засідання не відбулося, а розгляд перенесли на 3 вересня. Ці обставини не доводять втручання в розподіл справи, але дають підстави вимагати максимальної публічності процесу.

Борзих, як досвідчений юрист, використовує частину 4 статті 296 Цивільного кодексу, яка обмежує оприлюднення імені підозрюваного до обвинувального вироку. Однак у більшості демократичних країн презумпція невинуватості означає лише заборону називати людину винною до вироку, а не заборону повідомляти її ім'я та офіційний процесуальний статус. Директива ЄС 2016/343 дозволяє об'єктивно інформувати про розслідування, якщо цього вимагає суспільний інтерес.

Українське законодавство пішло іншим шляхом, створивши фактичне «право на невидимість» для підозрюваних, що у справах про топкорупцію працює проти суспільства. Парламенту варто переглянути статтю 296 Цивільного кодексу, щоб медіа могли повідомляти суспільно важливі факти, не боячись фінансового тиску. Інакше мовчання журналістів стане справжньою перемогою таких позовів.