Дистрикт «Галичина»: як 1 серпня 1941 року вирішив долю регіону

Нацистське керівництво розглядало українські землі виключно як майбутній «життєвий простір» Третього Рейху. Включення Галичини до Генеральної губернії, а не до складу Рейхскомісаріату «Україна», мало практичне значення: регіон отримав статус дистрикту з центром у Львові. Окупаційна адміністрація розмістилася в колишньому Галицькому намісництві на вулиці Винниченка, 18, звідки надходили розпорядження про примусову працю, економічні вилучення та впровадження нових порядків.

Першим губернатором дистрикту став Карл фон Ляш, але вже в січні 1942 року його усунули через корупційні скандали. Наступником призначили Отто Вехтера, який керував регіоном до липня 1944 року. За цей час у Львові сформувалася розгалужена мережа репресивних органів. Тюрма на вулиці Лонцького, яка раніше використовувалася радянськими органами, стала штаб-квартирою СД, гестапо та кримінальної поліції. У листопаді 1941-го на Замарстинові та Підзамчі створили Львівське гетто для ізоляції та подальшого знищення єврейського населення.

Окремими осередками терору стали табір Stalag 328 на території Цитаделі, де від голоду й катувань загинули десятки тисяч військовополонених, та Янівський концтабір, заснований восени 1941 року на базі фабрики Steinhaus und Co як табір примусової праці, що згодом перетворився на місце масового винищення людей.

Таким чином, рішення від 1 серпня 1941 року остаточно позбавило Галичину шансів на державність у роки Другої світової війни. Сучасні будівлі Львівської обласної військової адміністрації, Цитаделі та в’язниці «на Лонцького» залишаються ключовими місцями пам’яті про ціну, яку заплатило місто в той період.