Бої за Добропілля: навіщо росіяни тиснуть з кількох напрямків

На Добропільському напрямку противник задіює сили 2-ї та 51-ї загальновійськових армій угруповання військ «Центр». Їхнє завдання — вивести передові частини на ближні підступи до міста з півдня та південного сходу. Паралельно підрозділи правого флангу цього ж угруповання, вочевидь, залучені до наступальних дій 8-ї ЗВА угруповання «Юг» у бік Дружківки, вздовж обох берегів Казенного Торця; там також задіяні окремі частини 41-ї ЗВА та 90-ї танкової дивізії.

Поточна картина боїв — це інтенсивні «інфільтраційні» дії малих піхотних груп одночасно на кількох ділянках. Їхня кількість і чисельність штурмової піхоти поступово зростають. На напрямках Софіївка – Приют і Торецьке – Новомиколаївка ворог пробує просуватися на північ та північний схід і закріпитися в самій Новомиколаївці, на південь від неї, а також у районі Павлівка – Приют – Торське – Новопавлівка. Помітного успіху це поки не дає: більшість груп виявляють ще на етапі висування і знищують, хоча окремим піхотинцям вдається вижити, і їх згодом виловлюють на південь від Новомиколаївки та на східному березі Казенного Торця, переважно між Приютом і Новопавлівкою. У районах імовірного накопичення груп — біля Софіївки, Торецької та Шахової — активно працюють українські підрозділи БПЛА, зменшуючи їхній розмір ще до того, як вони встигають сформуватися.

Південніше Кучерів Яру, в районі кар'єрів, також фіксують активність російських штурмових груп, які намагаються рухатися в бік Кучерів Яру і далі до Золотого Колодязя. Суттєвого просування там немає. Висока активність зберігається на напрямках Вільне – Ганнівка та Дорожне – Новий Донбас: ворог пробує зачепитися за східні околиці Добропілля. Основними осями руху для його груп стали залізниця від Дорожнього на Добропілля та річка Бик, уздовж якої невеликі піхотні групи намагаються зайти в Ганнівку. Цілей поки досягти не вдалося, але залишки груп по 2–3 піхотинці часом доходять до Ганнівки та великого терикона на північно-східних околицях міста, де їх швидко виявляють і знищують.

Ситуацію для противника ускладнює те, що він досі не може надійно закріпитися значними силами у Вільному та Новому Донбасі й використати ці села як плацдарм для масованішого просування на Добропілля зі сходу. Там зафіксовані групи по 8–10 штурмовиків, які переважно шукають укриття від українських ударних БпЛА. Через це штурмові групи змушені стартувати з Дорожнього та Нового Шахового і долати пішки понад 8–9 км до східних околиць міста. Це різко підвищує шанси, що їх виявлять дронами ще на маршруті висування і завдадуть вогневого ураження.

Окрема лінія — напрямок Білецьке – Чернігівка. Бої досі тривають у самому Білецькому, і противник не контролює його повністю. У районі села Затишок зафіксоване значне накопичення російської штурмової піхоти та легких засобів її моторизації — до 30 одиниць. Імовірно, це пізніше рушить у бік Білецького, хоча по цьому скупченню вже завдавали вогневих ударів. Російські підрозділи також постійно пробують закріпитися на території шахти «Чернігівська» і зайти у Водянське з північного сходу та півдня, обходячи позиції ЗСУ в Білецькому. Наразі варто відзначити лише фіксацію невеликої піхотної групи до 6 осіб на південній околиці села Світле — очевидно, вона проникла туди з боку Шевченка.

На південь від Добропілля, за напрямками Новоолександрівка – Матяшеве та Василівка – Добропілля (село), ворог теж активний, але переважно силами малих піхотних груп. Українські війська утримують низку позицій на північ від Новоолександрівки та Василівки. Водночас тактичне командування противника, схоже, знайшло відносно безпечні маршрути для просування, тож українські підрозділи змушені регулярно проводити пошуково-рейдові дії в районі Матяшевого, Добропілля, Новогришиного та в лісосмугах на захід від міста, виловлюючи групи по 2–3 піхотинці.

Загалом російське командування свідомо зосереджує основні зусилля на півдні та південному сході від Добропілля. Його мета — не просто вийти на ближні підступи, а захопити й утримати принаймні один район безпосередньо біля міста, щоб зібрати там штурмову піхоту для подальшого наступу. Окремі «забіги» малих груп на околицях, навіть якщо їхня чисельність зросла з 2–3 до 6–8, а часом і 10–12 бійців, цієї проблеми не вирішують — стабільно контролювати ділянку місцевості тривалий час вони не можуть. Для цього потрібен вихід основних сил передових частин у ці райони та можливість укриття й накопичення піхоти там. Поки що українське командування на цьому напрямку досить успішно цьому запобігає, хоча постійні спроби проникнення численних штурмових груп залишаються серйозним клопотом.

Найімовірнішим районом для подальшого тиску виглядає Добропілля (село) – Чернігівка – Водянське – Матяшеве, саме на стику 2-ї та 51-ї ЗВА. Для цього противнику доведеться виконати щонайменше два тактичні завдання: повністю витіснити українські війська з Білецького та просунутися основним силам від рубежу Василівка – Новоолександрівка на північ ще щонайменше на 4–5 км. Як запасний варіант розглядаються напрямки Вільне – Ганнівка та Дорожне – Новий Донбас, тобто прорив до Добропілля зі сходу в смузі 51-ї ЗВА. Обидва варіанти виглядають приблизно рівноцінними за ймовірністю, особливо з огляду на те, що русло Бика, район «Ганнівських дач» і залізниця з Дорожнього в бік Нового Донбасу та Добропілля зручні для поступового нарощування зусиль.

Коротко: ворог намагається знайти слабке місце на підступах до Добропілля, кидаючи вперед дрібні групи, але поки не має плацдарму, з якого можна було б почати масований штурм. Саме боротьба за такий плацдарм і визначатиме розвиток ситуації на цьому напрямку найближчим часом.