Депортація 53 дітей з Донеччини: СБУ назвала чотирьох фігурантів
Служба безпеки України заочно повідомила про підозру ексурядовцю так званої «ДНР» та трьом його спільникам у причетності до депортації 53 дітей з тимчасово окупованої частини Донеччини до Росії у жовтні 2022 року.
За даними слідства, серед фігурантів — Дмитро Гарцев, який обіймав посаду «міністра охорони здоров’я» в окупаційній адміністрації, а також Світлана Майборода, колишня керівниця фейкової «служби у справах сім’ї та дітей», В’ячеслав Висягін, очільник захопленого будинку дитини в Донецьку, та Віктор Гончаров, ексдиректор подібного закладу з Макіївки. Усі вони, ймовірно, перебувають на окупованих територіях.
Слідство встановило, що восени 2022 року Гарцев разом із Майбородою доручили керівникам медичних установ організувати вивезення неповнолітніх до Московської області під виглядом «евакуації». Дітей спочатку автобусами доправляли з Донецька до Росії, а потім літаком — до Москви. Після цього їх розподілили по різних соціальних закладах, а 28 із них згодом передали під опіку російським громадянам.
Правоохоронці наголошують, що такі дії порушують статтю 49 Женевської конвенції, яка забороняє примусове переселення цивільних з окупованих територій до держави-окупанта. Незалежно від мотивів, це кваліфікується як серйозне порушення міжнародного гуманітарного права та воєнний злочин. Фігурантам інкримінують ч. 2 ст. 28 та ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України — вчинення воєнних злочинів за змовою групи осіб.
Це не перший випадок, коли стає відомо про примусове переміщення дітей з тимчасово окупованих територій. Раніше журналістські розслідування вже фіксували подібні механізми, зокрема ідентифікували неповнолітніх, вивезених з Донеччини до російських родин. Проте досі залишається відкритим питання повернення цих дітей та притягнення винних до відповідальності.
Підсумовуючи, заочні підозри — це лише перший крок у юридичній площині. Поки фігуранти переховуються на окупованих територіях, їхнє реальне переслідування можливе лише після деокупації. Тим часом історії викрадених дітей залишаються болючою темою, що потребує постійної уваги як з боку держави, так і міжнародної спільноти.
