Чому Україна не може розраховувати на союзників: аналіз

Стратегічне планування України у війні з Росією має виходити з реального стану справ, а не з бажаних сценаріїв. Наразі Україна не входить до жодного військового чи політичного блоку — ні до НАТО, ні до Європейського Союзу. Це означає, що розраховувати на автоматичну підтримку не доводиться, попри декларації про солідарність.

Європейські країни мають значний потенціал для посилення допомоги — зокрема, можуть передати далекобійні ракети TAURUS або збільшити обсяги постачання від Франції. Однак їхня позиція суперечлива: вони ведуть діалог із Москвою і не зацікавлені в сильній Україні. Їм вигідно, щоб Україна продовжувала чинити опір, але не досягала вирішальної перемоги, адже сильна Україна не входить у їхні плани.

США, своєю чергою, прагнуть заморозити конфлікт за будь-яку ціну, навіть якщо це означатиме втрату українських територій. Це прямо проголошується на офіційному рівні. Для Європи ж формула інша: не дати Україні програти, але й не дозволити їй перемогти. Тому очікування масштабної допомоги, зокрема великої кількості систем протиповітряної оборони, безпідставні. Постачання будуть мінімальними і недостатніми.

Проблема посилюється вартістю перехоплювачів: кожен коштує мільйони, а для збиття однієї ракети потрібно два-три такі снаряди. При цьому ракета, яку запускає Росія, значно дешевша, а що досконаліша система перехоплення, то вона дорожча. Це створює асиметрію, яку неможливо подолати лише очікуванням допомоги.

Висновок очевидний: Україна має діяти асиметрично, завдаючи болючих ударів у відповідь, не чекаючи дозволу чи підтримки. Пасивна оборона призведе лише до виснаження. Необхідно змінювати правила гри, виходити за межі нав'язаних обмежень і перевертати шахову дошку, руйнуючи сценарії, які намагається реалізувати Росія.