Борщівка Перша: 20 жителів, 10 хат і аграрні експерименти

Село, яке входить до Мізоцької селищної громади, веде свою історію з 1947 року, коли сюди переселили людей з Чехословаччини. За даними перепису 2001 року, тут мешкала 141 особа, проте нині більшість обійсть пустує.

Місцева жителька Тетяна разом із чоловіком перебралася сюди з Рівного у 2014 році. Оселилися вони в хаті батьків чоловіка, які були серед чехословацьких переселенців. Від старої будівлі лишилися тільки стіни — решту подружжя відбудувало власними силами. На городі родина вирощує кавуни, дині та помідори, а також тримає корову, курей, свиней, собак і котів. «Корова — годувальниця», — пояснює Тетяна свій вибір на користь великої рогатої худоби.

Інша мешканка, Євгенія, живе в селі вже 61 рік, хоча народилася в Дермані. Жінка згадує, що колись тут працювали медпункт, магазин і клуб. Тепер вона сама тримає курей, чотирьох котів та цуценя Топіка. Чоловік жінки помер три роки тому.

«Можна і не побачити навіть людини за цілий день — бо ви бачите самі, що тут нікого немає. Напевно, 20–22 людини — і жодної дитини на село», — розповідає Євгенія. Вона додає, що через відсутність магазина доводиться заздалегідь складати список покупок і їздити до Мізоча, куди тричі на день ходить маршрутка. Навіть хліб тут не придбати.

Попри труднощі, село не зникає повністю: заселені хати підтримують життя, а ті, хто лишився, адаптуються до умов, вирощуючи навіть баштанні культури, нехарактерні для північних регіонів України. Однак демографічна картина залишається складною: без дітей і молоді перспективи подальшого існування населеного пункту видаються примарними.