Боєць 128 бригади сім діб рятував побратима після підриву на міні

До повномасштабної війни Дмитро займався будівельними роботами, зокрема утепленням фасадів. Із початком вторгнення він добровільно пішов до тероборони, пізніше опинився у штурмовому підрозділі, де отримав перше поранення. Після цього був період, коли він самовільно залишив частину й рік не служив, але зрештою повернувся до армії — саме до 128 ОВМБр.

Того дня, за словами військового, вони з побратимом пішли до колодязя по воду. На зворотному шляху чоловік наступив на протипіхотну міну. Вибух стався раптово. Дмитро зізнається: відчув страх, у нього тремтіли руки, але діяти треба було негайно. Він закинув пораненого на плече, затягнув у бліндаж, наклав турнікет нижче коліна, а за порадою медиків, з якими зв'язався через командування, — ще один.

Евакуювати бійця одразу не вдалося: російські дрони та артилерія не давали техніці під'їхати близько. Тож сім діб Дмитро цілодобово був поряд: стежив за станом, перевіряв джгути, зупиняв кровотечу й постійно розмовляв із побратимом, аби той не втрачав свідомість. На сьомий день з'явилося коротке вікно — і ще один боєць із сусідньої позиції прийшов на допомогу. Разом вони поклали пораненого на пластикові ноші й понад два кілометри несли до квадроциклів, які доправили його до медиків.

Зараз врятований боєць лікується і регулярно телефонує Дмитру з подякою. Сам військовий каже: на війні людина поруч стає ближчою за багатьох, бо саме від неї часто залежить твоє життя.

Історія Дмитра — не лише про героїчний вчинок, а й про те, як важливою є базова підготовка з тактичної медицини та психологічна стійкість у критичний момент. Саме ці навички дозволили зберегти життя бійця в умовах, коли евакуація була неможливою.